Павло Мрежук - Минає літо

Котилось літо догори – вже котиться униз.
У кучеряві явори – багрянці заплелись.
Запахнув сушений чебрець і чути яблук смак,
Танцює коник-стрибунець прощальний свій гопак.

Минає літо, минає літо, минає літечко і щож,
Хіба для нашої любові – страшний холодний-сірий дощ?
Минає літо, минає літо, за руку осінь приведи,
Те, що любов’ю обігріто – не згасять зимні холоди.

Ось, вже троянд вогонь погас і не почуєш бджіл.
І все, що спас в саду припас – поставлено на стіл.
Роса – немов прощань сльоза і літечко мина.
Вже серпень в річці відв’язав для осені човна.

Минає літо, минає літо, минає літечко і щож,
Хіба для нашої любові – страшний холодний-сірий дощ?
Минає літо, минає літо, за руку осінь приведи,
Те, що любов’ю обігріто – не згасять зимні холоди.