Dragobrath - By the Silvery Pathway

Срібним шляхом піднявся місяць
У небо чорне мов, спалена віра
І сяйвом своїм величним та чистим
Він ніжно торкнувся могутнього Лісу.

Той спав у пітьмі своїх крон і коріння
І бачив у снах своїх мохи та трави
Дерева незрушно стояли, мов вої
Вони свою честь і красу не ховали.

А зорі світили мов очі у вовка
І в річці їх блиск не відразу тонув
Вона на руках своїх довгих й холодних
Їх сяйво несла поміж гір.

І морок густий обплітав все навколо
Він шелестом листя до хмар промовляв
Усе розповів він про пні і про сосни
Про все, що було і не було казав.

Вже Ліс не дрімав, він підвів свої скроні
І тіні дерев стали наче живі
Земля віддавала свій жар, що в полоні
Тримала за дня для нащадків своїх.

І гори диміли своїми вершинами
І пара їх знов поверталась в дощі
Повітря в’язке, як туман понад озером
Блукало у Лісі нічнім…

І крук величезний, неначе не птаха
Летів понад лісом, вершинами гір
Він поглядом мудрим, прискіпливим, гострим
Свій Ліс оглядав за велінням Богів.

І бачив він там посеред самого Лісу
Поодаль галявин і стежок вузьких
В гнізді, що він звив із терпінням й надією
Своїх, не живих вже синів…